Абидос, що йменувався в стародавності Та ур – “Велика земля”, протягом багатьох століть був одним із самих великих релігійних і культурних центрів Єгипту. З ростом популярності культу бога Осириса, володаря світу загробного, він став місцем стікання тисяч прочан; хоча б раз у житті кожний єгиптянин намагався відвідати це місто. Царі будували тут чудові заупокійні храми, прочани – і вельможі й бідняки намагалися спорудити на згадку про свою мандрівку в Абидос стелу.

Тут, в Абидосе, фараон XIX династії Мережі I спорудив свій дивний по красі храм, присвячений семи великим божествам Єгипту. Центральне святилище храму належить Амону-Ра, однак, це тільки данина поваги “паную богів”, “пребывающему в будинку Осириса”. Праворуч від центральної капели Амона-Ра перебували святилища абидосской тріади: Осириса, його чоловіки Исиды і їхнього сина Хору. Ліворуч у двох святилищах шанувалися бог сонця Ра-Хорахте й “владика ремесла” Птах; останнє, сьоме святилище призначалося для відправлення заупокійного культу самого благочестивого царя Мережі.

Крім того, у храмі також шанувалися всі обожнені царі-предки Мережі I, відбиті на стінах Царської галереї в знаменитому абидосском царському списку: 76 картушів-імен царів колишніх епох і династій, яким поклоняються Мережі й наследный принц Рамсес, майбутній Рамсес II Великий. Цей список починається із засновника I династії, Менеса, завершуючись ім’ям самого Мережі.

Колись численні кораблі й човни, що прибували в Абидос із всіх кінців Єгипту, підпливали до храму по просторому каналі, що відходить від основного русла Нила. Між пристанню й храмом розташовувалася більша площа, на західній стороні якої починалися вапнякові щаблі грандіозних подвійних сходів. Сходи впиралися в підставу могутнього зниклі до нашого часу першого пілона товщиною десять метрів, перед яким були підняті масивні кедрові щогли із прапорами, що розвіваються, і дві колосальні статуї фараона.

Під час свят оббиті міддю колосальні двері першого пілона відкривалися, і віруючої був видний мощений вапняковими плитами перший двір храму. У середині двору стояли дві круглі кам’яні ємності для води, діаметром у три метри кожна: древні єгиптяни робили церемоніальні обмивання перед молитвою. У південній стіні першого двору перебував монументальний прохід, що веде в колонний Зал Аудієнцій. Саме тут приймав Мережі вельмож двору й знатних прочан. Навколо залу були побудовані численні сховища храму, і розташовувався храмовий сад.

Другий двір храму мав площу більше тисячі шестисот квадратних метрів. У західній частині цього двору розташована невелика платформа, на якій коштують дванадцять прямокутних стовпів, висотою біля восьми метрів, що підтримують дах портика. Поверхні стовпів і стіна за ними були прикрашені чудовими врізаними рельєфами вже при Рамсесе II.

Через двері в портику відкривається прохід у похмурий перший колонний зал храму. Двадцять чотири колони, розташовані по дванадцяти у два ряди, імітують закриті бутони папірусу. Потовк покритий зображеннями шулік богині Нехбет, распростерших свої крила, немов захищаючи це священне місце. На масивних блоках архітравів виписані імена Мережі і його сина Рамсеса. Проникаючи крізь квадратні отвори в стелі, сонячні промені скупим примарним світлом висвітлюють знамениті рельєфи найтоншої роботи, що покривають кожний сантиметр стін залу. Практично всі рельєфи зберегли свій споконвіку яскравий колір і по праву вважаються неперевершеними шедеврами давньоєгипетського образотворчого мистецтва.

На рельєфах Амон-Ра, його дружина Мут, сонячний Ра-Хорахте й богиня любові Хатхор привітають пануючи й милостиво приймають його жертви – священне полотно, запашні масла, лотоси й молоко. Як рівного привітають свого земного спадкоємця Птах, владика Мемфіса і його грізна дружина – львиноголовая Сехмет. У глибокій тьмі ночі бог Хнум, зображений на одній зі стін колонного залу, створює на гончарному колі фізичне тіло фараона. Богиня Исида притискає до себе народженого на світло царственої дитини, ніжно стосуючись пальцями кінчика його підборіддя. Ледве віддалік чотири втілення богині-годувальниці Хатхор харчують підрослого ребенка своїм чудодійним молоком.

Сім дверних прорізів, що відкриваються в другий колонний зал, розташовані в точній відповідності із сьома дверима у фасаді храму й сьома склепінними святилищами богів, що задають вся неповторна своєрідність абидосского храму. І знову колони у формі бутонів папірусу підтримують стелю. Рівень підлоги повільно підвищується, у залах згущається таємничий морок у міру наближення до святилищ.

Центральне місце серед рельєфних зображень тут займають більші сцени царських коронаций, на яких уклінний Мережі одержує царські скіпетри й меч хепеш, символ переможної війни, з рук богів і богинь долини Нила, дарующих паную “мільйони років царювання”.

За святилищем бога Осириса на відміну від інших єгипетських храмів в Абидосе розташовуються особливі зали для здійснення таємничих церемоній, які греки називали “містеріями”. Відповідно до написів на деяких колонах, ця частина храму була їм споруджена на руїнах більше древнього святилища.

На заході, за храмом Мережі I, ніколи схована обрамленим деревами пагорбом, перебувала священна підземна гробниця, часто називана “Осирийоном”, у якій, відповідно до легенди, богиня Исида поховала голову Осириса, убитого богом пустелі Сетхом і возродившегося до новій, вічній життю.

У середині центрального залу Осирийона перебуває острів, з усіх боків оточений каналом, наповненим водою. Стіни залу й величезні монолітні стовпи підтримували гранітні архітрави й стеля. При Мережі I на стелях і стінах декількох приміщень Осирийона були написані унікальні астрономічні тексти й зображення, що розповідають про продовження земного життя у світі іншому.

Після щорічного свята Осириса в Абидосе древні єгиптяни приходили до розташованого до південно-заходу від храму Мережі I ущелині Пега. Звідси починалися Ро-Сетау – таємничі шляхи в царство богів і парфумів. Неподалік за давніх літ були поховані перші царі й цариці долини Нила.

У наші дні, незважаючи на минулі століття, Абидос усе ще потрясає своєю атмосферою; якщо в Карнаке мандрівник зустрічається з ожилою Історією, то в Абидосе його очікує зустріч із самим собою, довгоочікуваний діалог з Богом і зі своєю власною душею. Тут перед людським поглядом оживає дві великі драми. Одна з них – божественна, її головні учасники – втілена в богу пустелі Сетхе смерть, і відродженням життя переборює, що її своїм, виявлена в нескінченній любові Осириса й Исиды; інша – людська, втілена в пам’яті про предків, які, як вірили древні єгиптяни, подібно Осирису знайдуть вічне життя завдяки жертвам, принесеним на вівтарі святилищ Абидоса.