Любов до мистецтва

Те, чим столиця Австралії має пишатися – Сіднейський оперний театр – насправді має не зовсім веселу історію. Якщо бути точним, з його архітектором – данцем Йорн Утцон обійшлися у вищій несправедливо, від чого частково постраждала і сама Сіднейська опера, до завершення будівництва якої Йорн Уотцон, на жаль, вже не мав ніякого відношення. Але про все по порядку. 1945 рік. Кінець Другої світової війни. До Австралії прибуває сер Юджин Гуссенс, скрипаль і композитор.

Гуссенс в захваті від публіки Сіднея. Це звучить оптимістично, враховуючи, що свого часу місто за задумом британського короля Георга повинен був стати чимось на зразок ГУЛАГу або хоча б Алькатраса. Але Гуссенс бачить гарячий інтерес сіднейцев до мистецтва і пропонує місцевим політикам, які мають слабкість до музики, лобіювати проект нового концертного залу, а ще краще – оперного театру. Новий проект на кілька тисяч місць повинна замінити мало підхожу для виступів Міську ратушу.

Корабель, та й годі!

Численними політичними ходами вдається ініціювати процес появи Сіднейського оперного театру. Але потрібен архітектор, який би все це збудував. Журі переглядає один проект за іншим і обирає кращі. Але, навіть переглядаючи найкращі проекти, члени журі періодично повертаються до одного й того ж проекту. Він не схожий ні на один інший, і його автор – молодий датчанин Йорн Уотцон. Головне достоїнство проекту – відсутність примітивних форм, властивих іншим роботам. Уотцон шокує витонченістю і сміливістю задуму.

Як трохи пізніше скаже данський архітектор, «в основі проекту Оперного театру лежить бажання привести людей зі світу щоденної рутини в світ фантазії, де мешкають музиканти та актори». Уотцон зробив для цього все, що міг. А міг він багато. Наприклад, ті раковінообразние форми, які Уотцон надав фасаду будівлі, були запозичені ним з технології будівництва кораблів, адже його батько працював на судноверфі. Навіть кранівник, який побачив під час будівництва будівля театру з висоти пташиного польоту, крикнув: «Там немає жодного прямого кута, друже! Корабель, та й годі! »

Зліт і падіння Уотцона

Для будівництва Оперного театру в Сіднеї вистачало грошей. Хоч і з труднощами, але справа просувалася. Добре знайомий усім вигляд будинку, який дивиться на нас сьогодні з мільйонів листівок, створювався прямими лініями сходи і подіуму в поєднанні з колами дахів – простий і сильний малюнок, у якому злилися впливу Китаю, Мексики, Греції, Марокко, Данії та ряду інших культур. Адже архітектор і хотів зробити щось інтернаціональне. Причому Уотцон ретельно пропрацював не тільки екстер’єр будівлі, але і його інтер’єр.

Працювати над акустикою Уотцону допомагали німці. При цьому Уотцон хотів розфарбувати акустичні стелі Сіднейської опери в дуже ефектні кольори: у Великому залі – червоним і золотим, в Малому – синім і срібним. Але Уотцону не судилося закінчити інтер’єр Сіднейської опери, який повинен був бути настільки ж неординарний, як і зовнішній вигляд будинку. Ситуацію навколо проекту перетворили в політичну гру. У результаті Уотцона звільнили, а на його місце узяли зручного владі, але бездарного фахівця.

Символ столиці Австралії

Започаткований у 1957 році і що обіцяє стати перлиною світової архітектури, Сіднейський оперний театр був добудований в 1973 році, зберігши свою зовнішню новизну, але втративши на якийсь час унікальний інтер’єр Уотцона. На реалізацію всього проекту було витрачено 102 мільйони австралійських доларів. Ім’я Йорна Уотцона навіть не було згадано на бронзовій табличці, повішеною біля входу. Але всі добре знають, хто створив символ столиці Австралії. І сьогодні Сіднейський оперний театр збираються добудовувати за початковим проектом. Доручити це хотяn синові Йорна – Яну.

Сіднейський оперний театр і ще одна споруда – міст Харбор – залишаються головною візитною карткою Сіднея. Сіднейська опера, до речі, далеко не тільки опера. Тут і концертний зал, і оперний, і драматичний театр – всього 6 сцен. Весь комплекс виконаний у стилі експресіонізму. Він займає площу в 2 Га, має довжину 183 м і завширшки 120 м. Сьогодні Сіднейський оперний театр занесений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а його головний архітектор (справедливість усе-таки восторжествувала) Йорн Уотцон, на честь якого в театрі зараз відкрили щось на зразок музею, удостоєний престижної архітектурної премії Прітцкера.