Слово Караоке складене з двох слів: кара (порожній, без вокалу) і оке (оркестр). Колись Караоке було технічним терміном, яким у музичному світі позначали супроводжуючу музику, яка служила акомпанементом для професійних співаків під час запису.

До 1970 року Караоке стало для співаків-аматорів легким способом непогано провести час.

Людиною, який розробив перший автомат для любителів співу, був японець Іноуе Дайсуне. Йому було 30 років.

Він грав в барі на клавішних інструментах та вібрафона і користувався популярністю серед співаків-аматорів, тому що навіть той з них, хто співав невпопад, міг з його допомогою зазвучати так, що подобалося і собі і іншим.

Його машина Караоке з’явилася так: один відвідувач бару попросив акомпанувати йому на вечірці. Іноуе був зайнятий і не міг поїхати, а тому просто записав свій музичний супровід на плівку і віддав клієнту. Машина з’явилася від лінощів.

Іноуе попросив допомоги у друзів – фахівця з електроніки, столяра по дереву та майстра з обробки меблів. Через три місяці його машина Караоке з мікрофоном і луна ефектом була готова, назвали її 8-Джуку. Спочатку вони зробили 11 машин, але винахід стало популярне, довелося зробити ще 10 000.

У 2004 році Гарвардському університеті пройшла урочиста церемонія нагородження жартівливій Ігнобелівської премією. Винахідник Караоке Іноуе став лауреатом цієї премії. Нагорода була вручена за винахід абсолютно нового способу спілкування, яка навчає людей виносити один одного.

Іноуе не запатентував свій винахід, тому незабаром магазини звукозапису стали випускати аналогічні моделі. Караоке стало хітом, особливо в районі Осаки. Зараз Караоке відоме у всьому світі. А почалося все з того, що один акомпаніатор зрозумів, як сильно деякі хочуть співати.